Життя в раю полягає в тому, що завжди є улов. У випадку з Бермудськими островами, де цей Старий будинок знімав реконструкцію 200-річного грузинського будинку, урагани влітку та восени обрушилися на маленький острів середньої Атлантики, поваливши дерева, постукавши віконцями та облупившись з дахів. О, а потім
на острові немає джерела прісної води.
В результаті дахи Бермудських островів розвивалися протягом чотирьох століть, щоб зробити дві речі: захистити будинки від штормовий вітер і воронки, що з небес, зливаються у великі цистерни, які подають побутові крани. За законом, кожен будинок повинен збирати 80 відсотків води, яка потрапляє на його дах.
Щоб побудувати традиційну бермудську покрівлю, кладуть прямокутні плити, або "сланці", з місцевого вапняку один на одного над каркасом вальмового даху. Потім вони наносять ще більший розчин на верхню частину та краї сланців, заповнюючи стики та надаючи даху традиційну ступінчасту форму. Уздовж нижніх країв даху вони ліплять довге бетонне корито для жолоба, яке направляє дощову воду до труби, яка її фільтрує, і направляє в цистерну, закопану поруч з будинком. Потім вони дають всій конструкції даху тонку промивку цементу. Нарешті, щоб зберегти дощову воду якомога чистіше на шляху до цистерни, вони фарбують дахи спеціальними фарбами нетоксична фарба (сучасна заміна традиційного промивання вапном), яку необхідно повторно наносити кожні два -три років.
В результаті виходить міцна, майже самонесуча конструкція, яка утримується від негоди, надсилаючи чисту воду в резервуар. Це найкращий і найдешевший спосіб постачати прісну воду-до 30 галонів на людину в день-для 60 000 жителів цієї крихітної острівної держави. Це також те, що пояснює фірмові білі дахи Бермудських островів, ідеально розташовані серед долонь і оточені пастельними будинками, якими славиться острів.
Дивіться малюнки 2-6 для кроків
Все в ряд
Квадратні шматочки вапняку Бермуди, які називаються сланцями, очікують встановлення на даху в Harbour View, поточному будинку проектів TOH TV на Бермудах.
Джерела води
Дощ-це традиційне водопостачання місцевих бермудців (які мають природну стійкість до шматочків сміття та бактерій, які потрапляють у їхні цистерни). Але збір води на даху не може задовольнити потреби острова після початку туристичного сезону. В розпал літа острів відвідує 200 000 відвідувачів. Тож готелі, лікарні та інші комерційні операції повинні знаходити інші джерела. Наприкінці 1970 -х років уряд почав відкачувати воду з "лінз", підземних водоносних горизонтів дощова вода, яка пробилася крізь землю протягом двох років, лежить на вершині важче морська вода. Ці лінзи все ще використовуються; завод у колишньому військовому форті фільтрує воду за технологією зворотного осмосу, а потім хлорує її для подорожі по 30 милях труб до міст Бермуд.
Тим не менш, попит на воду випереджає пропозицію приблизно на 20 відсотків у пікові сезони, тому уряд вдався до нормування води. Але до літа 2005 року він сподівається розпочати знесолення, зробивши морську воду питною, видаливши сіль. Процес споживає більше енергії, тому коштує значно дорожче. Але це ціна підтримки раю та його роботи.
Див. Малюнок 7.
